Терри Лафлин (1951-2017)
Террі розпочав тренерську роботу у 1972 році. У 1973–1988 роках він тренував три університетські та дві клубні команди. За цей час підготував 24 національних чемпіони на різних дистанціях і в різних стилях плавання; його плавці також входили до світових рейтингів.
У 1989 році Террі заснував Total Immersion і переніс основну увагу з роботи з молодими досвідченими спортсменами на навчання дорослих із невеликим досвідом плавання або без нього.
У 2006 році Террі вдруге проплив 28,5 милі навколо Мангеттена, виграв чотири національні чемпіонати Masters на відкритій воді та встановив національні рекорди у своїй віковій групі на дистанціях 1 і 2 милі.
Террі Лафлін про свій шлях у плаванні
Про мене: повернення до початку
Мій перший спогад про плавання — я стою біля самої води на пляжі Бар-Біч на узбережжі протоки Лонг-Айленд-Саунд, дивлюся на пліт, до якого було, мабуть, метрів п’ятнадцять, і мрію до нього дістатися. Того літа або наступного — мені, напевно, було вісім чи дев’ять років — я таки дістався до нього і відтоді міг називати себе плавцем.
Наступні кілька років усе, чого я хотів від плавання, — це отримувати задоволення від води. Я впевнений, що плавав дедалі краще… трохи краще. Але найдавніший відеозапис мого «стилю» показує, як у десять років я відчайдушно борсаюся в басейні при мотелі. Це було радше виживання, ніж плавання.
У тринадцять років я взяв участь у змаганнях, організованих Rotary, у басейні Віллістон-Парк. На старій фотографії я усміхаюся, стоячи на третій сходинці п’єдесталу й гордо тримаючи свою першу медаль. (Можливо, нас у тому запливі було лише троє.) Дистанція — 25 метрів вільним стилем, а на звороті фотографії записаний мій результат — 19,6 секунди.
Наступного літа я приєднався до команди з плавання й почав виступати на дистанціях до 100 метрів. У 1965 році я вступив до команди школи St. Mary’s High School у Манхассеті. Я був просто щасливий бути частиною команди. Ми плавали двічі на тиждень: один раз тренувалися, другий — брали участь у змаганнях. Не пам’ятаю, щоб у мене були якісь інші цілі, крім однієї: плисти якомога швидше, щойно пролунав стартовий сигнал. У місцевій бібліотеці була лише одна книжка про плавання — Competitive Swimming and Diving Девіда Армбрустера. Я брав її, потім знову й знову продовжував термін користування, намагаючись знайти секрет того, як плавати швидше.
У коледжі моєю головною метою було щодня працювати настільки важко, наскільки це взагалі можливо для людини. Було боляче. Було виснажливо. Я пишався своєю здатністю терпіти біль, але швидко так і не плавав.
У 21 рік я отримав свою першу роботу тренера і, вже дивлячись на плавців із бортика басейну, почав розуміти важливість техніки. А експерименти методом спроб і помилок допомогли мені навчитися її викладати.
Коли мені було трохи за тридцять, я повернувся до плавання в категорії Masters. Я зосередився на вдосконаленні техніки, і завдяки постійній увазі вона справді покращувалася. Я відчув, що плавати плавно значно приємніше, а мої результати на змаганнях Masters наприкінці четвертого й на початку п’ятого десятка років життя були обнадійливими. Я також написав книжку про техніку плавання — Total Immersion, і вона стала досить популярною. Багато читачів навіть казали: «Вона змінила моє життя».
Наприкінці сорокових і на початку п’ятдесятих років мій фокус знову змінився: тепер на першому місці були розслабленість та економність. Це відображало як реалії віку, так і мій новий інтерес до марафонського плавання. У 2002 та 2006 роках, у віці 51 і 55 років, я проплив марафон навколо острова Мангеттен завдовжки 28,5 милі. Я також читав такі книжки, як Flow Мігая Чиксентмігаї та Mastery Джорджа Леонарда. Вони допомогли мені зрозуміти важливість усвідомленості та цілеспрямованої практики. І моє плавання продовжувало вдосконалюватися.
Цього року, коли мені виповнилося 58, я усвідомив, наскільки близько підійшов до шістдесяти. Це посилило відчуття, що життя має свої «часові межі». І змусило мене більше замислюватися над тим, чого я найбільше хочу від життя. Я знав, що хочу чогось дуже простого і водночас для багатьох невловимого. Я хотів більше зосередитися на прагненні до щастя й діяти так, щоб ці дії з більшою ймовірністю створювали стан щастя.
І це знову повертає мене до плавання — моє плавання ніби робить повне коло. Усвідомлення того, що я хочу прагнути щастя більш свідомо й послідовно, пролило нове світло на мої цілі в плаванні напередодні шістдесятиріччя. Я хочу свідомо практикувати плавання так, щоб воно робило мене щасливішим. І сама думка про те, що до щастя може існувати підхід Кайдзен, робить мене щасливим.
Отже практикувати плавання як шлях до щастя.
Хоча досі це було радше неявною метою, я зрозумів: коли плавання дає мені найбільше відчуття щастя та здоров’я, я водночас досягаю й більш конкретних цілей, яких прагне більшість людей, — більшої витривалості та більшої швидкості.
Щасливих вам доріжок.